Вчора я почав свою розповідь про Крим, справжній куточок раю на землі. Мис Мартьян ми вже пройшли, а сьогодні будемо рухатися від нього і не будь-куди, а в сам Гурзуф – містечко, що так полюбляють художники за його живописні вулички і багатство природи.

Вперше я приїхав в Крим ще будучи школярем. Вигравши обласну Олімпіаду з історії, я отримав путівку в дитячий табір “Артек”. “Артек” відомий в цілому пострадянському просторі, як один із найкращих постійно діючих, незалежно від сезону дитячих центрів. І ще тоді я закохався в казковість Криму, в його мальовничі місцини, вишукані палаци, де прислухавшись і далі лунає мелодія віденського вальсу! Це справді чудесний куточок нашої країни!

Поряд з роботою над новими картинами, я маю нагоду повернутись в часі до вже давно написаних полотен у вигляді прінтів.

Проект, який стартував в жовтні на стадії завершення.

Ранішня кава сьогодні тривала довше ніж звичайно. Мій добрий друг заскочив до мене, щоб підкинути в майстерню і залишити місцину без кави було неможливо. Розмова зайшла в область сімейних цінностей і роль батьків.

Хвиля свят починає стихати, коляда вже чується де-не-де і я знову активно приступаю до роботи в майстерні. Ці декілька днів, починаючи зі святкування Нового року пішли мені дуже на користь. Я відкинув запропоновані ідеї зустрічати Новий рік в Празі чи десь інде. Насолоджуватися новими містами, вдихати їх атмосферу і зрештою щоб святкувати і веселитися необхідна енергія, а її наприкінець року мені вже геть не вистачало. Єдине про що я мріяв – це СОН, довгий і затишний. Тому святкувати Новий рік вдома було моїм єдиним бажанням.

В моєму житті було завжди місце спонтанності. Але коли кількість завдань і обов’язків росте, я помітив, що мені майже не вдається знайти час на випадкову каву в улюбленому кафе, де я так люблю посмакувати її ароматом і поспостерігати за незнайомими мені людьми, їх манерами, розмовою.. Але я зараз не про це.

Бути чи не бути.. Купу питань, які щоденно з’являються і прагнуть відповідей, купу рішень, які ми крок за кроком приймаємо… Вибір всюди, кожного дня ми його робимо і живемо наслідками від минулої дії.  І те часте “Це справді те, що я хочу? ” приходить, поки не народиться розуміння себе.

Свободу не спинити!