-Ця робота і у великому форматі погана. Отже, у маленькому вона тоже не була б краща
– Чекай. Вибач, що я перебиваю,але що значить погана і хто це вирішує?
Дискусія почалась, здавалось б, ні з чого. Молода художниця емоційно зреагувала саме на оцінку глядача, як він собі дозволив роботу, яка забрала в миcтця купу часу оцінювати по шкалі “подобається – вдала картина”, “не подобається – погана”.
Я слував, не вклинюючись. Кожен по-своєму правий. Показуючи роботу громадськості, митець мусить бути готовим до того, що його не сприймуть, що твори залишать глядача байдужим. І шукати відповіді на питання “чому”, “як так” і не обовязково. Собаки гавкають, а караван іде. І художник, і глядач вільні в своїх оцінках і виборах. Сучасне мистецтво – це та математика, коли дійсно 2+1=4 і 4-2=2. Все алегорично, традиція, як така вже давно відійшла на другий план, на щастя чи на жаль. Якість роботи вже немає великого значення, тонкості кольору, грамотна композиція, характер мазка – не вони спонукають глядача завмирати перед роботою. А що тоді?
Емоції! Робота або промовляє до глядача і спонукає його до роздумів, повертає в минуле, дає по-своєму зрозуміти сьогоднішнє чи відкриває майбутнє, або залишає його погляд камінним і абсолютно не зачіпає. Емоції першочергові для діалогу двох: картини-митця і глядача.
А розмір? А розмір так, перша спроба художника заманити до себе на легкий флірт. А піде розмова? А хто його знає. Спілкування картини з глядачем – це інтимна зона лише їх двох. Трикутників там не люблять, там третій і справді лишній, тому я замовкаю 🙂
Revelation: Major Painting by Jules Olitski, 2012, Canaday Gallery
Revelation: Major Painting by Jules Olitski, 2012, Canaday Gallery