Невипадковий Писар або чому я люблю їздити в поїзді

26/11/2013 2,570 views

Тепла розповідь моєї гарної подруги- журналіста Анастасії Боринець

ZWoPS8JBc18

За шість років життя у столиці я приблизно щомісяця витрачаю добу на дорогу Київ – Івано-Франківськ – Київ. Тож з 2007-го у поїзді я провела не те щоб великий, але суттєвий відрізок життя – 72 доби – а це майже два з половиною місяці. Попри чимало незручностей, які доводилося пережити за цей період, зізнаюся, я визначаю його однозначно як прекрасний. Насамперед за дві складові – за книжки, які я прочитала на залізничній колії та за людей, яких я там зустріла.

Він сидів навпроти мене у плацкартному вагоні й дещо сором’язливо, як мені тоді здалося, пригостив мене тістечком, простягаючи його пальцями, «оздобленими» залишками фарб. Це був перший мазок на картині нашої тепер уже трирічної дружби. Він – художник. Юрій Писар. «Символічне чи то пак доленосне прізвище» – подумала я при знайомстві. У поїзді він розповідав мені про Івана Марчука та Джексона Поллока. Про останнього в той вечір я чула вперше, проте, як виявилося згодом, не востаннє, адже саме цей американський лідер абстрактного експресіонізму зіграв вагому роль у творчості молодого українського митця. А ще дорогою я дізналася, що Юрій їде з Івано-Франківська до Києва на пленер в Ботанічний сад малювати цвітіння весни. Уже через рік, будучи на практиці на Новому каналі, я зняла про цей пленер сюжет “ШУКАЧІ НАТХНЕННЯ”. Перед цим був ще один мій матеріал про художника Писаря – нарис для програми «Телеакадемія» на Першому Національному. Цю студентську, дещо наївну, роботу я назвала «Романтичний Писар». Тоді в ефірі експерти визначили її як найкращу серед представлених учасниками. Думаю, хлопець з пензлем не міг не торкнути їхньої душі. Адже він вирізнявся особливою зваженістю, глибиною, внутрішньою силою та якоюсь непідробною чоловічою мудрістю. Останнє я особливо ціную. Юрій – справжній знавець жіночої душі. Серія його картин «Ню» та «Балет» – беззаперечне цьому свідчення. Жінка – лейтмотив чи не всіх його полотен. Та й то не дивина – як свідчить історія людства, хто ж бо краще може відчути жіночу душу, як не чоловіче серце.

Дружба міцнішала, а точніше – ріднішала. Ми з Юрієм по-схожому різні й по-різному схожі. Я граю на фортепіано, а він хоче навчитися це робити. Ми обожнюємо Рахманінова – я – «Вокаліз», а він – «Третій концерт». Я люблю м’ясо, а він його не їсть. Ми любимо червоне сухе вино і солодощі – я з чаєм, а він з кавою. Я завжди кудись поспішаю або спізнююся, а для нього час – це лише одне з понять фізики і філософії. Ми поціновувачі якісного кіно та якісних думок – я його, а він – моїх. Ми часто не спимо вночі – я у Києві, а він у Станіславі (Івано-Франківську), бо пишемо – я – тексти, а він – картини.

collage

Тепер я розумію, що без небес тут не обійшлося: такі зустрічі нам посилають зверху, щоб ми на землі могли творити таку дружбу. Юрій Писар познайомив мене зі своїми найближчими людьми – дівчиною, друзями, які й для мене стали такими ж близькими. Такий собі мистецький осередок.

Так-от якось минулого літа всі ці близькі люди зустрілися в Прикарпатському музеї мистецтв на нічний захід«Шарм літньої ночі», на якому розігрувалося шість картин майстрів прикарпатської художньої школи, серед яких була й робота Юрія Писаря. Вхідний квиточок на цю подію був лотерейним і кожен мав свій номер, тому наприкінці заходу шляхом лотереї відвідувачі мали шанс стати власниками полотен. Ми були в музеї ще до початку заходу, тому квитки

 

 не купували, але мені раптом захотілося придбати його. Друзі запитали, чи відчуваю я, що можу виграти картину?

fqeoP01gIXw

«Не знаю,» – відповіла я і відправилася за квитком. Наприкінці заходу почався розіграш картин. Із понад ста відвідувачів п’ятеро стали щасливцями і поповнили свої колекції новими роботами. Полотно Юрія Писаря, на якому ожив магічний Івано-Франківськ, стало останнім лотерейним лотом, оскільки було найбільшим за розміром, таким собі «супер-призом».

Це я все ще про небеса, бо яким же чудом було те, що оголосили виграшний номер 40, який виявився моїм. І це заслуга не лише моєї хорошої вдачі, а самої долі, завдяки якій я стала «володаркою ночі» та нової картини Юрія Писаря (саме його картини серед шести представлених!).

Повертаючись до нашого знайомства в поїзді з Юрієм Писарем, символічним було й те, що наступного дня на фото я переглядала його роботи – знайомилась з ними, і найбільше мене зачепило полотно з назвою «Перехід у світло», на якому метелик із темряви перелітав у світло. Я подумала тоді: «Який символізм з проекцією на людину». Через два роки маестро Писар подарував мені цю роботу. Вона моя улюблена в колекції.

Повертаючись до нашого знайомства в поїзді з Юрієм Писарем, символічним було й те, що наступного дня на фото я переглядала його роботи – знайомилась з ними, і найбільше мене зачепило полотно з назвою «Перехід у світло», на якому метелик із темряви перелітав у світло. Я подумала тоді: «Який символізм з проекцією на людину». Через два роки маестро Писар подарував мені цю роботу. Вона моя улюблена в колекції.

Не знаю, хто саме там в небесній канцелярії відповідає за людські маршрути, але за свій Івано-Франківськ – Київ – Івано-Франківськ я безмежно вдячна, як і за Юрія Писаря. Тепер його картини прикрашають мої стіни, а він – моє життя.

emhnGMtHOkQ

Анастасія Боринець

СХОЖІ ПОСТИ